Промисловий 3D-друк: ринок виріс у 18 разів, а виробники принтерів втратили до 97% вартості

У листопаді 2025 року Apple повідомила, що всі титанові корпуси Apple Watch Ultra 3 і Series 11 тепер друкуються. Шість лазерів одночасно сплавляють перероблений титановий порошок шарами по 60 мікронів; на один корпус іде понад 900 шарів і близько 20 годин. Сировини йде вдвічі менше, ніж попереднім способом, — за оцінкою компанії, лише за 2025 рік зекономлено понад 400 тонн титану. Того ж року Desktop Metal, яка в лютому 2021-го коштувала на біржі понад $7,5 млрд, подала заяву про банкрутство через 16 тижнів після того, як її купили за $179 млн. Ці дві новини — про одну й ту саму технологію.

Промисловий 3D-друк виграв як технологія і програв як бізнес для тих, хто продавав принтери: гроші пішли до тих, хто друкує готові деталі, і до китайських виробників машин. Нижче — 15 років даних: розмір ринку, прогнози, які не справдилися, фінанси компаній, новий цикл металевого друку, роль Китаю, оборони й економіка однієї деталі.

01 · П’ятнадцять років: з $1,3 до $24,2 млрд — і все ще 0,13% промисловості

Wohlers Associates, найстаріша аналітична компанія галузі, рахує ринок адитивного виробництва як суму продажів обладнання, матеріалів, програм і послуг друку. За цим рахунком у 2010 році він важив близько $1,3 млрд, у 2015-му — $5,2 млрд, у 2020-му — $12,8 млрд, у 2025-му — $24,2 млрд. Це зростання у 18 разів, у середньому приблизно на 21% на рік. Мало яка промислова технологія може показати такий ряд упродовж півтора десятиліття.

Але темп змінився. У 2011–2015 роках ринок додавав по 25–35% на рік, у 2024–2025-му — по 9–11%. Пандемійний 2020-й дав лише 7,5%, потім був відскок на 19,5% і 18,3%, після чого галузь перейшла до темпу зрілої машинобудівної ніші.

Масштаб варто тримати в голові. Світова обробна промисловість створює близько $16,6 трлн доданої вартості на рік (Світовий банк, 2024). Навіть якщо грубо поставити поруч виручку 3D-друку і цю суму, він важить приблизно 0,13% — одну частину з 760. 3D-друк не замінив заводи. Він знайшов у них свою нішу і росте в ній швидше за решту.

У 2013 році настільний принтер обіцяли кожній кухні. Склад показує, чим закінчується прогноз, який рахує бажання, а не деталі.

02 · Прогнози помилялися в обидва боки

Історія 3D-друку — це також історія прогнозів. У лютому 2013 року президент США Барак Обама у зверненні до Конгресу сказав, що 3D-друк здатен «революціонізувати спосіб, у який ми робимо майже все». За рік до того Кріс Андерсон, колишній головний редактор Wired, видав книжку «Makers» про нову промислову революцію настільних фабрик. Stratasys у 2013 році купила MakerBot, виробника домашніх принтерів, за близько $400 млн своїми акціями.

Цифри аналітиків у цей час розходилися з реальністю на десятки відсотків — і не в один бік.

У 2012 році Wohlers прогнозувала, що до 2019 року ринок досягне $6,5 млрд. Насправді він був майже удвічі більшим — близько $11,9 млрд. У 2014 році, на піку ейфорії, та сама компанія пообіцяла $12,8 млрд у 2018 році і понад $21 млрд у 2020-му. Реальні цифри: близько $9,8 млрд і $12,8 млрд, тобто на 39% нижче за прогноз на 2020-й. Рівня $21 млрд ринок досяг лише у 2024 році, на чотири роки пізніше.

Gartner у жовтні 2014 року передбачала, що ринок самих лише принтерів у 2018 році сягне $13,4 млрд, а продажі вийдуть на 2,3 млн одиниць на рік. Це більше, ніж увесь ринок адитивного виробництва того року разом із матеріалами й послугами. EY у 2019 році прогнозувала $27,4 млрд у 2023-му; вийшло $20,0 млрд, на 27% менше. Найвідоміша цифра — $230–550 млрд «до 2025 року» від McKinsey (2013) — взагалі не про ринок: це оцінка економічного ефекту від надрукованих товарів, яку пізніше переказували як прогноз виручки.

Висновок не в тому, що 3D-друк був бульбашкою. Короткі прогнози на один-два роки працювали добре: Wohlers-2021 назвала $17,7 млрд на 2022-й, вийшло $18,0 млрд. Помилялися довгі прогнози, а ще більше — уявлення про те, де саме буде цей ринок. Його чекали на кухнях, а він виріс на заводах.

03 · Де заробляють: деталі, а не машини

За даними Wohlers Report 2026, 48% виручки галузі у 2025 році припало на друкарські послуги — компанії, які за замовленням друкують, обробляють і продають готові деталі. Продаж машин разом із сервісом дав 26%, матеріали — 20%, програми — 6%. Послуги за рік зросли на 15,5%, продаж систем — лише на 3,6%. За тією ж методологією у 2013 році деталі для кінцевих виробів давали близько 35% ринку.

Це головний зсув десятиліття. Машина — лише вхідний квиток. Гроші заробляє той, хто вміє стабільно отримувати з неї сертифіковану деталь: підбирає параметри, видаляє порошок, термообробляє, доточує, перевіряє і відповідає за результат.

Водночас більшість користувачів досі друкують прототипи. В опитуванні Protolabs 2024 року (понад 700 інженерів і закупівельників) прототипування назвали основним застосуванням 67% респондентів, кінцеві деталі — 21%. Частка кінцевих деталей росте повільно: 20% у 2022-му, 21% у 2023-му. Серед причин обрати друк перше місце посідає швидкість — найчастіше її називають раніше за ціну й геометрію.

04 · Технологія виграла, продавці програли

Stratasys і 3D Systems — дві компанії, які відкрили цю галузь у 1980-х і понад 30 років були її обличчям. Stratasys продала у 2025 році на $551 млн — менше, ніж у 2015-му ($696 млн) і в 2016-му. 3D Systems — $387 млн проти $666 млн десять років тому, мінус 42%, частково через продаж підрозділів. Обидві за 2015–2025 роки сумарно показали збитки: Stratasys — близько $2,4 млрд, 3D Systems — близько $1,4 млрд. Значна частина цих сум — списання гудвілу, тобто визнання того, що куплені під час буму компанії не варті заплаченого. Лише Stratasys у 2015 році списала $942 млн.

За той самий час ринок, на якому вони працюють, учетверо виріс. Виняток серед західних публічних компаній — бельгійська Materialise: виручка з €102 млн до €268 млн, переважно завдяки програмному забезпеченню і медичним виробам, тобто не продажу принтерів.

Біржа відреагувала відповідно. Акції Stratasys у першому кварталі 2014 року коштували $136, станом на 23 жовтня 2026-го — $6,87. 3D Systems — $97 і $3,07. Ринкова вартість обох разом — близько $1,1 млрд, менше, ніж у кожного з двох китайських конкурентів окремо, про яких нижче.

Друга хвиля закінчилася ще гірше. У 2020–2021 роках на біржу через SPAC — злиття з порожньою біржовою компанією, яке дозволяє обійти класичне IPO, — вийшли шість стартапів 3D-друку. За даними преси, їхня сумарна оцінка на момент виходу перевищувала $8 млрд.

Не всі покупці погоріли так само. Японська Nikon купила німецьку SLM Solutions, одного з лідерів металевого друку, за €622 млн — по €20 за акцію, на 47% дешевше, ніж пропонувала GE у 2016 році. Ізраїльська Nano Dimension за два роки заплатила за Desktop Metal і Markforged близько $295 млн, отримає назад $42,5 млн і показала у 2025 році збиток від припиненої діяльності $193 млн.

Пояснення не в тому, що технологія не працювала. Деталі друкувалися, клієнти купували. Проблема в економіці виробника обладнання: дорогі машини продаються циклічно, конкуренція швидко знижує ціни, а найприбутковіша частина — повторювані замовлення на деталі й матеріали — дістається тим, хто стоїть ближче до кінцевого клієнта. Найбільші патентовласники у сфері адитивного виробництва — General Electric, Raytheon, HP і Siemens, а не спеціалізовані компанії 3D-друку.

05 · Новий цикл: метал, оборона, електроніка

Після буму 2021 року промислові принтери (дорожчі за $100 тис.) два роки продавалися дедалі гірше. У III кварталі 2024 поставки впали на 24% до попереднього року, весь 2025 рік закінчився мінусом 3% — четвертий річний спад поспіль. Потім цикл розвернувся: +3% у III кварталі 2025, +12% у IV, +18% у I кварталі 2026, +25% у II. Виручка від промислових машин у II кварталі 2026 зросла на 40%. Аналітична компанія CONTEXT пояснює розворот попитом з боку оборонних компаній, виробників дронів, аерокосмічної галузі й споживчої електроніки.

Ринок обладнання розійшовся на два полюси. Дешеві машини до $2 500, переважно китайські, у II кварталі 2026 дали +36% виручки. Найдорожчі промислові — +40%. Між ними стискається професійний клас ($2,5–20 тис.): мінус 24% виручки, бо дешеві принтери стали достатньо добрими для інженерного прототипування.

Головне в промисловому класі — метал. У II кварталі 2026 металеві машини дали 53% промислових поставок у штуках і 75% виручки; металеві поставки зросли на 36%, виручка — на 51%. Із них 83% виручки — лазерне сплавлення порошку: лазер пошарово плавить металевий порошок, і з ложа виходить готова деталь із внутрішніми каналами та решітками, які неможливо отримати литтям чи фрезеруванням.

Продажі металевих систем зросли з 198 у 2012 році до 3 793 у 2023-му. Змінилися й самі машини. Ще десять років тому типовий металевий принтер мав один лазер і камеру розміром із мікрохвильовку. У 2020 році SLM Solutions показала NXG XII 600 з дванадцятьма кіловатними лазерами і заявленою продуктивністю понад 1 000 кубічних сантиметрів на годину. У 2024-му китайська Eplus3D представила EP-M2050: 36 лазерів у базовій версії і до 64 у розширеній, камера 2,05 × 2,05 × 1,1 метра, вага машини — 145 тонн. На виставці у березні 2026 та сама компанія анонсувала платформу на 100–256 лазерів. Перегони за кількістю лазерів — це перегони за собівартістю: що більше лазерів працює одночасно, то дешевше коштує година друку на кубічний сантиметр.

06 · Китай: лідер у штуках, не в грошах

За рік до кінця II кварталу 2026 Китай отримав 37% світових поставок промислових принтерів, Північна Америка — 29%, Західна Європа — 21%. У сегменті дешевих машин перевага ще більша: китайські бренди продають близько 95% усіх принтерів до $2 500 у світі, а за перше півріччя 2026 Китай експортував 3,9 млн принтерів. Компанія Bambu Lab, заснована у 2020 році в Шеньчжені колишніми інженерами DJI, за оцінкою консультантів, продала у 2024 році близько 1,2 млн принтерів. Її виручку за 2024 рік китайські медіа оцінювали в 5,5–6 млрд юанів (≈$0,8 млрд) — більше, ніж у Stratasys, яка будувала цей ринок 35 років. Компанія свої фінанси не розкриває.

Серед промислових виробників металевих машин ситуація схожа. Bright Laser Technologies (BLT) зі Сіаня збільшила виручку з 322 млн юанів у 2019 році до 1,85 млрд у 2025-му (≈$277 млн) і заробила 204 млн юанів чистого прибутку. Farsoon із Чанші — з 155 млн до 716 млн юанів. Ринкова вартість BLT і Farsoon разом — близько $7,2 млрд, у 4,5 раза більше, ніж Stratasys, 3D Systems і Materialise разом. Китайські лідери за кількістю проданих металевих машин — BLT, Eplus3D, ZRapid і Farsoon.

Але гроші поки що в інших. За виручкою від металевих принтерів у світі лідирують німецька EOS і Nikon SLM: китайські машини дешевші, тож у штуках їх більше, а в доларах — менше. Оцінки шанхайської біржі теж нагадують Stratasys у 2014 році: Farsoon коштує близько 35 річних виручок, а Eplus3D у березні 2026 відкликала заявку на IPO без пояснень.

У науці Китай уже попереду: у 2022 році китайські автори вперше опублікували більше статей про адитивне виробництво, ніж американські, у 2025 році — 3 478 проти 1 963. У міжнародних патентах ситуація протилежна: за даними Європейського патентного відомства, з 2001 по 2020 рік на США припадає 40% міжнародних патентних сімейств, на Європу — 33%, на Японію — 14%, на Китай — 3,7%. Китайські заявники патентують переважно вдома. За офіційною оцінкою Міністерства промисловості Китаю, внутрішня галузь адитивного виробництва у 2025 році мала сягнути 70 млрд юанів, на 30% більше, ніж роком раніше.

Захід відповідає обмеженнями. Велика Британія з квітня 2024 року вимагає ліцензії на експорт металевих принтерів певного класу; за галузевою пресою, США того ж року запровадили схожий контроль. За повідомленнями галузевої преси, оборонний бюджетний закон США на 2026 рік забороняє Пентагону купувати машини для 3D-друку, виготовлені в Китаї, Росії, Ірані чи КНДР.

07 · Шість доказів промислового масштабу

Прототипів на виставках завжди було багато. Нижче — випадки, де є кількісні дані про серійне виробництво. Більшість цифр — заяви самих компаній; незалежного аудиту немає.

Ці приклади об’єднує не галузь, а тип деталі. Корпус годинника, форсунка, пальник і камера згоряння мають складну внутрішню геометрію, яку неможливо або дуже дорого отримати литтям і фрезеруванням. Форма елайнера унікальна для кожного пацієнта, тож прес-форма для неї не має сенсу. Запчастина для локомотива 1990-х років потрібна в одному екземплярі через десять років після того, як постачальник закрився. Кожен з цих випадків — деталь, для якої старі методи структурно невигідні.

Споживча електроніка — найсвіжіший приклад. Oppo у березні 2025 року поставила в складаний смартфон Find N5 надрукований титановий елемент шарніра, виготовлений на машинах BLT: товщина зменшилася з 0,3 до 0,15 мм, жорсткість зросла на 36%. Для Honor Magic V2 друкувалася кришка шарніра; за оцінкою Eplus3D, сам друк коштував близько $4, а шліфування й полірування — близько $40. Ця пропорція — найкоротше пояснення економіки галузі.

Друк займає ніч. Зняти порошок, відпиляти, термообробити, доточити й перевірити — тиждень. Саме тут живе собівартість.

08 · Економіка деталі: коли друк справді дешевший

Найпростіший аргумент на користь металевого друку — матеріал. В авіації титанові деталі часто фрезерують із цілого бруска: на кожен кілограм деталі, яка полетить, купують від 10 до 40 кілограмів металу, решта йде в стружку. Друк потребує від 1 до 3 кг матеріалу на кілограм деталі. Порошок дорожчий за брусок — титановий сплав для друку коштує в постачальників обладнання $300–600 за кілограм, — але коли економія сировини дво- чи десятикратна, різниця в ціні за кілограм перестає бути вирішальною. Саме так Apple отримала мінус 50% сировини.

Друге — оснащення. Лиття під тиском вимагає прес-форми, яка коштує десятки тисяч доларів, зате потім деталь коштує копійки. Друк не потребує форми, але кожна деталь коштує майже однаково, незалежно від тиражу.

Дослідники з південнокорейського університету Сонгюнгван у 2026 році порівняли обидва методи на одній простій полімерній деталі — кубику 30 мм. Прес-форма коштувала $80 тис. При тиражі 1 тис. штук лита деталь обходилася в $80,17, при 100 тис. — у $0,97. Друкована — $7,96 (полімерний порошок) або $10,67 (фотополімер) незалежно від тиражу. Точка, де лиття стає дешевшим, — близько 10 тис. однакових деталей. Якщо ж потрібно 50 різних деталей по 200 штук, лиття вимагало б 50 прес-форм — близько $4 млн тільки на оснащення.

Для металу точка беззбитковості нижча, а структура витрат інша. Машина для лазерного сплавлення коштує $300–800 тис. з одним лазером і до кількох мільйонів — з багатьма; година її роботи — від $10 до $100 залежно від кількості лазерів. За опитуванням Wohlers 2019 року, сам друк дає 59% собівартості металевої деталі, підготовка й обробка після друку — майже 40%. За іншими оцінками, лише постобробка — від 30% до 60%. Тут і причина, чому кілька компаній виграли, а виробники машин програли: найбільше витрат і найбільше незамінного досвіду — не в принтері, а навколо нього.

Найшвидший цикл «креслення — деталь» у світі зараз не на аерокосмічному заводі, а в підвалі, де друкують кріплення для дронів.

09 · Оборона, ракети, дрони

Оборона стала найпомітнішим новим замовником. У червні 2026 року американська Beehive Industries, яка робить малі реактивні двигуни для ударних дронів, замовила в EOS 30 металевих принтерів M4 ONYX за $50 млн. CONTEXT того ж кварталу писала, що EOS уклала найбільший контракт у своїй історії — з виробником оборонних дронів. Firestorm Labs отримала від ВПС США п’ятирічний контракт на суму до $100 млн на мобільні фабрики, що друкують дрони. Divergent Technologies, яка друкує й збирає металеві конструкції для Lockheed Martin, Raytheon і General Atomics, у вересні 2025 року залучила $290 млн за оцінки $2,3 млрд.

ВМС США друкують запчастини для підводних човнів, бо традиційні постачальники не встигають: понад 100 критичних деталей у середньому запізнювалися більш як на 300 днів. Першу металеву надруковану деталь — вентиляційний дифузор — встановили на підводному човні в травні 2023 року. У 2025-му в розробку пішло близько 120 деталей, «десятки» вже встановлено, а сумарні затримки скоротилися на 1 400 днів. На великоформатне дугове наплавлення металу виділено $450 млн.

Цифри оборонних бюджетів варто читати уважно. Аналіз бюджету Пентагону на 2026 фінансовий рік показав зростання проєктів, «пов’язаних з адитивним виробництвом», з $1,8 до $3,3 млрд. Але проєкти, повністю присвячені 3D-друку, зменшилися з $61,9 до $58,4 млн. Значна частина «буму» — це нові позначки в бюджетних рядках, а не нові гроші на друк.

З ракетами історія показова. Relativity Space у березні 2023 року запустила ракету Terran 1, приблизно 85% маси якої було надруковано; вона не вийшла на орбіту, і для наступної ракети, за повідомленнями галузевих видань, компанія повернулася до зварного алюмінію. Друкованими залишилися двигуни. Rocket Lab у травні 2026 року випустила тисячний двигун Rutherford, усі основні компоненти якого друкуються, і робить їх близько 200 на рік. NASA у програмі RAMPT відпрацювала понад 16 тис. секунд вогневих випробувань надрукованих камер і сопел; виготовлення сопла скоротилося з років до місяців. Висновок той самий, що й у цивільній промисловості: друкують не все, а найскладніше.

Україна показує інший полюс — дешевий настільний друк у масштабі війни. У 2025 році українська армія отримала близько 3 млн FPV-дронів (за іншими офіційними оцінками — до 4 млн), на 2026 рік запланували 7 млн. Стабілізатори, кріплення, корпуси, тримачі акумуляторів і антен часто друкуються на тисячах настільних принтерів. Ще у 2023 році The Economist описував волонтерські майстерні, які друкували до 1 000 корпусів боєприпасів на тиждень, по €3,5 за штуку на принтері за $1 200. Міністерство оборони у 2025 році запустило каталог із 170 компонентів українського виробництва. Це не промисловий металевий друк, але економіка та сама: немає прес-форми, конструкцію можна змінити за ніч, а виробництво розміщується будь-де.

10 · Патенти, наука і стандарти

Кількість міжнародних патентних сімейств у сфері адитивного виробництва зросла з 1 117 у 2010 році до 8 090 у 2020-му. У 2013–2020 роках вона росла на 26,3% на рік — у вісім разів швидше, ніж патентування загалом (3,3%). Частка 3D-друку в усіх міжнародних патентах піднялася з 0,4% до 2,1%. Найбільше патентів у General Electric (1 793 сімейства), Raytheon (1 441), HP (1 362) і Siemens (996) — промислових гігантів, для яких друк є інструментом, а не основним продуктом. Університети й державні лабораторії дають 12% заявок, майже вдвічі більше, ніж у середньому по технологіях.

Наукових статей про адитивне виробництво у 2010 році вийшло 117, у 2025-му — понад 13 тис. Технічний комітет ISO з адитивного виробництва опублікував уже кілька десятків стандартів; у 2023 році вийшов ISO/ASTM 52920 — перший стандарт кваліфікації виробничої площадки. Саме стандартизація, а не нові принтери, визначає, як швидко деталь з’являється в літаку чи імплантаті: кваліфікація нового процесу в авіації й досі може коштувати мільйони доларів і тривати роками.

11 · Що далі: сценарії до 2033 року

Від бази $24,2 млрд у 2025 році ринок у 2033-му може важити $36 млрд при зростанні на 5% на рік, $52 млрд — при 10%, як у 2024–2025 роках, $67 млрд — при 13,5%, яку прогнозує AMPOWER для промислового сегмента, і $104 млрд — при 20%, як у середині 2010-х. Сама Wohlers допускає до $115 млрд у 2034 році. Grand View Research дає $168,9 млрд у 2033-му, але рахує з іншої бази ($30,5 млрд у 2025) і з ширшим охопленням; поєднувати ці ряди не можна.

Більш корисне питання — де саме ростиме попит. Оцінка нижче — наш висновок із даних цієї статті, а не ринкова статистика.

Три речі визначать, яка зі сценарних ліній справдиться. Перша — автоматизація обробки після друку, бо саме вона з’їдає від третини до половини собівартості. Друга — стандарти й кваліфікація, без яких деталь не потрапить у серійний літак, турбіну чи імплантат. Третя — ціна машинної години, яку зараз агресивно знижують китайські виробники з їхніми десятками лазерів. Остання лінія вигідна покупцям деталей і небезпечна для тих, хто продає принтери.

Ми вже писали, як війна перетворилася на відкриту розробку з друком у кожній майстерні і як мільйон дронів став тестом на здатність держави навчатися. Китайський бік цієї історії — у тексті про те, навіщо фаундери платять за тури китайськими заводами.

Через десять років після піку ейфорії 3D-друк виявився саме тим, чим його мало хто хотів бачити, — ще одним верстатом у цеху. Дуже швидким, дуже точним і дуже вигідним для певних деталей. Найдорожча частина цієї індустрії — не принтер, а все, що відбувається до і після того, як лазер вимкнувся.

Джерела

• Wohlers Report: 2026 через 3DNatives, 2025, 2021, 2017, 2016, 2014 і прогноз до 2020, 2012 і прогноз до 2019, 2021 і прогноз на 2022
• Gartner, прогноз 2014 через THE Journal; EY Global 3D Printing Report 2019 через 3DNatives; McKinsey, 3-D printing takes shape; звернення Обами 2013
• AMPOWER Report 2026 через Manufactur3D; Grand View Research, 3D printing market; Світовий банк, додана вартість обробної промисловості
• CONTEXT: II кв. 2026, I кв. 2026, IV кв. 2025, III кв. 2025, III кв. 2024; регіони — TCT
• Protolabs, 3D Printing Trend Report
• Звітність компаній (SEC): Stratasys, Stratasys 20-F 2016, 3D Systems, 3D Systems II кв. 2026, Materialise 20-F 2025, Nano Dimension 10-K 2025, Nano Dimension, продаж Markforged, Desktop Metal 10-K 2023, Velo3D 10-K 2025
• SPAC-компанії: Boston Globe про Desktop Metal, VoxelMatters про Fathom і пік 2014, Shapeways, Fast Radius; Nikon і SLM — 3D Printing Industry
• Китай: BLT і Farsoon — Eastmoney, Jiemian; Eplus3D — 3D Printing Industry, EP-M2050, EP-M3050; Bambu Lab — Yicai, TMTPost; MIIT — Science and Technology Daily; експортний контроль — 3D Printing Industry; рейтинг металевих компаній — VoxelMatters
• Машини: SLM NXG XII 600, Farsoon FS811M
• Кейси: Apple, GE Aerospace, 100-тисячна форсунка, Deutsche Bahn через heise, Align, Align 10-K 2025, Rocket Lab, Siemens Energy, Oppo Find N5
• Економіка: NLR, співвідношення «куплено / полетіло», друк проти лиття, 2026, структура витрат Wohlers 2019, вартість машини й порошку
• Оборона і космос: Beehive і EOS, Firestorm Labs, Divergent, ВМС США, 2023, ВМС США, 2025, бюджет Пентагону, NASA RAMPT, Relativity, дрони в Україні, The Economist про друк боєприпасів через Mind.ua, United24 про принтери на фронті
• Патенти, наука, стандарти: EPO, дослідження 2023, EPO, прес-реліз, OpenAlex, ISO/TC 261, ISO/ASTM 52920